Кременецький замок

Кожний відкриває для себе Кременець і гору Бону по-своєму. Якщо навіть колись чув легенду про королеву Бону, яка нібито їхала з гори на гору мостом, натягнутим на шкіряному мотуззі, і розбилася, це вже будить уяву.

      Невже таке було? А як дізнаєшся, що ця фортеця стала першою в нашому краї, яку не змогли здобути в 13 столітті монголо-татарські завойовники хана

      Батия, виникає бажання пересвідчитися: чи така вже могла бути неприступна? Зблизька бачиш: легенди виростали не на пустому місці. Колорит цих гір і напівзруйнованих мурів спонукає до міфотворчості.

      Ні, Батий таки пробував узяти фортецю, тоді ще головним чином дерев’яну, але спробуй позмагайся з її захисниками, коли схили такі круті й неприступні. А через півтора десятка літ іншим завойовникам – на чолі зханом Куремси – тут утерли носа воїни Данила Галицького. Тільки ж не змирилися ті з принизливими поразками: нарешті, новий наїзд хана Бурундая – і, за угодою про примирення, замок на горі довелося розбирати, аби не муляв ока чужинцеві.

      Ті загадкові руїни, які вражають до сьогодні, – з іншого століття, вже з кінця 13-го, а може, й із пізніших часів. Письмові джерела свідчать: то Мстислав Данилович поклопотався, аби відродити фортецю, зробивши її більш надійною, тривкою, у вигляді муру. А ось королева Бона, чиїм ім’ям називають гору, жила в 15 столітті. Історики стверджують, що не тільки тутешнім мостом не їздила, але й у Кременець не навідувалася. Нема тому документальних підтверджень. За що ж пошанування їй таке? За те, що походила із знатного італійського родуСфорца д’Арагона? Чи за те, що була дружиною польського короля Зигмунта І?

      Відомо, що він подарував їй Кременець і околиці, тож у 1536 – 1556 (20 літ!) мала й замок у своїй власності. Задля гонору й пихи наказала ще більше зміцнити й наростити мури, вежі (їх було 3), впорядкувати казарми, господарські будівлі, зміцнити тутешній загін оборонців гарматами. Але служба минала в нудьзі, замок залишався поза баталіями. Тільки в 1648 році козаки Максима Кривоноса вирішили помститися шляхті за кривди й наругу – півтора місяця не вщухали перестрілки, сутички. Відчайдушні козаки сміливо дивилися смерті у вічі, тому їх не злякали круті узвишшя, гарматна й мушкетна пальба... У жовтні твердиня була захоплена. Почалися руйнування, яких раніше вона не знала. Так більше й не відродився цей колись величний замок...

Володимир ЯЩУК, журналіст.